Положій Євген .
П’ЯТЬ СЕКУНД, П’ЯТЬ ДНІВ.
П’ять секунд, п’ять днів, п’ять років, вічність — такий часовий алгоритм нового роману Євгена Положія. Головний герой, який все життя — у Вільних профспілках, на обох Майданах — бореться за справедливість, зрештою, коли починається війна, йде на фронт і там потрапляє в «Іловайський котел». Тяжко поранений, у складі групи з тринадцяти бійців, намагається вижити в безнадійній ситуації. Після піврічного лікування, восьми операцій, емоційно виснажений, він приймає рішення, що вже зробив свою справу і прийшов час відпочити. Але коли старий товариш — народний герой, той, хто разом з ним пліч-о-пліч боровся за правду, тепер силою і страхом створює в рідному місті свою бізнес-імперію, стає очевидним: якщо не борешся зі злом, опиняєшся на темному боці. Тож боротьба триває…
- ISBN: 978-966-8659-90-4
- Автори: Положій Євген
- Обкладинка: тверда
- Видавництво: Нора-Друк
- Рік видання: 2016
- Сторінок: 176
- Серія: Читацький клуб
- Категорія: Всі
Про автора
Схожі видання
Це Юлі
ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ
Литвин Ярослава
ПУХНАСТА
Кук Эндрю
СИДНЕЙ РЕЙЛИ ST1. В ПАУТИНЕ СЕКРЕТНЫХ СЛУЖБ.
Березовский Борис
МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ
Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.
«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.
Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.
Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».