Гарланд Алекс .
ПЛЯЖ.
В одному з найдешевших хостелів Таїланду молодий мандрівник Ричард від мешканця сусідньої кімнати з дивним прізвиськом Даффі Дак отримує намальовану від руки мапу таємничого острова в національному заповіднику Таїландської затоки, де розташований міфічний Пляж. Після цього дивний сусід вкорочує собі віку, а Ричард разом з парою випадкових попутників-французів вирушає в подорож на пошуки Пляжу.
Після карколомних пригод вони таки потрапляють в цей антитуристичний рай, який вподобала ціла комуна мандрівників з різних країн, свідомо відірваних від цивілізації.
У цьому омріяному раю Ричарду доводиться побачити розкол комуни, байдужість і зраду товаришів, смерть і кров. Рятуючи себе і друзів він вдається до брехні, підступу і навіть вбивства.
Захоплива оповідь справжнього майстра.
Алекс Гарланд (1970) — британський письменник і сценарист. Його дебютний роман “Пляж”, вперше виданий 1996 року, написаний на власному досвіді бекпекера, дуже швидко став культовою класикою, а фільм, знятий по ньому з Леонардо ДіКапріо у головній ролі, приніс справжню славу.
- ISBN: 978-966-2961-57-7
- Автори: Гарланд Алекс
- Мова: Ukrainian / українська
- Обкладинка: тверда
- Видавництво: Нора-Друк
- Рік видання: 2010
- Сторінок: 488
- Категорія: Всі
Про автора
Схожі видання
Курков Андрій
НІЧНИЙ МОЛОЧНИК
Вітковський Міхал
ХТИВНЯ
Капранови Брати
Я LIKE УКРАЇНУ! Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ
Березовский Борис
МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ
Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.
«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.
Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.
Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».